Month: April 2021

The global organizations and populists who aim to seize COVID vaccine tech and IP

When Donald Trump claimed in September 2020 that every American would have access to vaccines by April 2021, his comments received scorn. The Washington Post said his claims were “without evidence,” CNN quoted health experts who said it was impossible, and The New York Times claimed it would take another decade.

Now, a year into this pandemic, nearly half of the eligible population has received at least one vaccine dose in the U.S., and distribution has been opened to every American adult.

Operation Warp Speed, which invested tax dollars and helped reduce bureaucracy across the board, has contributed to what has truly been a miraculous effort by vaccine firms.

While Trump’s proclamations eventually become true and the question of vaccine ability has been settled, there is now pressure on the Biden administration to turn over domestic vaccine supply to countries with skyrocketing cases.

On Sunday, the U.S. declared it will send additional medical supplies to India, currently experiencing the largest global spike in cases.

But at international bodies, countries and activist groups are petitioning for far more: they want to force biotech companies to waive intellectual property rights on vaccines and COVID-related medical technology.

Along with nearly 100 other countries, India and South Africa are the architects of a motion at the World Trade Organization called a TRIPS Waiver (Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights).

If the waiver is triggered, it would ostensibly nullify IP protections on COVID vaccines, allowing other countries to copy the formulas developed by private vaccine firms to inoculate their populations and play into the hands of future governments more hostile to private innovation.

This week, U.S. Trade Representative Katherine Tai met with the heads of the various vaccine makers to discuss the proposal, but it is uncertain if the Biden administration will support the measure at the WTO.

While many companies have voluntarily pledged to sell them at cost or even offered to share information with other firms, this measure would have more far-reaching implications.

This coalition seeking the TRIPS waiver includes Doctors Without Borders, Human Rights Watch, and World Health Organization Secretary-General Tedros Adhanom Ghebreyesus, who first backed this effort in 2020 before any coronavirus vaccine was approved.

They claim that because COVID represents such a global threat and because western governments have poured billions in securing and helping produce vaccines, low and middle-income countries should be relieved of the burden of purchasing them.

Considering the specialized knowledge needed to develop these vaccines and the cold storage infrastructure required to distribute them, it seems implausible that any of this could be achieved outside the traditional procurement contracts we’ve seen in the European Union and the U.S.

That said, rather than celebrating the momentous innovation that has led to nearly a dozen globally-approved vaccines to fight a deadly pandemic in record time, these groups are trumpeting a populist message that pits so-called “rich” countries against poor ones.

Intellectual property rights are protections that help foster innovation and provide legal certainty to innovators so that they can profit from and fund their efforts. A weakening of IP rules would actively hurt the most vulnerable who depend on innovative medicines and vaccines.

If the cost of researching and producing a COVID vaccine is truly $1 billion as is claimed, with no guarantee of success, there are relatively few biotechnology or pharmaceutical companies that can stomach that cost.

BioNTech, the German company headed by the husband-wife team of Uğur Şahin and Özlem Türeci that partnered with Pfizer for trials and distribution of their mRNA vaccine, was originally founded to use mRNA to cure cancer.

Before the pandemic, they took on massive debt and scrambled to fund their research. Once the pandemic began, they pivoted their operations and produced one of the first mRNA COVID vaccines, which hundreds of millions of people have received.

With billions in sales to governments and millions in direct private investment, we can expect the now-flourishing BioNTech to be at the forefront of mRNA cancer research, which could give us a cure. The same is true of the many orphan and rare diseases that do not otherwise receive major funding.

Would this have been possible without intellectual property protections?

Moderna, for its part, has stated it will not enforce the IP rights on its mRNA vaccine and will hand over any research to those who can scale up production. The developers of the Oxford-AstraZeneca vaccine have pledged to sell it at cost until the pandemic is over.

While this should smash the narrative presented by the populists and international organizations who wish to obliterate IP rights, instead they have doubled down, stating that these companies should hand over all research and development to countries that need them.

If we want to be able to confront and end this pandemic, we will continue to need innovation from both the vaccine makers and producers who make this possible. Granting a one-time waiver will create a precedent of nullifying IP rights for a host of other medicines, which would greatly endanger future innovation and millions of potential patients.

Especially in the face of morphing COVID variants, we need all incentives on the table to protect us against the next phase of the virus. 

Rather than seeking to tear them down those who have performed the miracle of quick, cheap, and effective vaccines, we should continue supporting their innovations by defending their intellectual property rights.

Yaël Ossowski (@YaelOss) is deputy director of the Consumer Choice Center, a global consumer advocacy group.

We don’t need State meddling in the digital marketplace

Earlier this month, the Government launched a new regulator called the Digital Markets Unit, a quango designed to introduce new checks and balances to the wide-ranging activities of tech giants like Facebook and Google. It is the Government’s answer to calls from around the world to ‘rein in’ big tech. The body’s launch had been trailed for several months, but it’s still unclear exactly what its parameters or purpose will be.

Some of the rhetoric around the DMU has been positive. The Government’s press release describes it as ‘pro-competition’, which is encouraging. The spin around the DMU launch also places an emphasis on the need to ‘spur development of digital services and lower prices for consumers’.

That all sounds very positive – if it turns out to be true. A consumer-focused approach which seeks more competition, not less, would indeed be a boon for the technology industry and would be a good thing for all of us. Only time will tell whether the Government bears out this consumer-centric rhetoric in the policy of the DMU, or whether it slips into that trap to which state bodies are so often vulnerable, of erring on the side of gratuitous intervention in the market.

There does appear to be some degree of appetite within government for a more intrusive regime which would be highly damaging, both to the companies involved (and therefore the UK economy as a whole) and everyday users of online services like you and I. Health Secretary Matt Hancock, for instance,applauded the Australian government for its pioneering new law forcing online platforms like Facebook and Google to pay for news content.

That move was incredibly damaging in Australia and repeating it in Britain would be a catastrophic mistake. Never before has anyone had to pay a content producer in order to a host a link on their platform. In fact, even a rudimentary understanding of how the online marketplace works makes it clear that the dynamic is the other way around – people fork out huge sums for digital advertising packages, meaning they pay in order to put their links on more people’s screens.

The Australian government’s decision, then, to intervene arbitrarily in the market and force Facebook and Google to pay news outlets in order host their content did nothing for the user or the free market. All it achieved was moving some money from Mark Zuckerberg’s pocket into Rupert Murdoch’s. Matt Hancock’s strident approval of that policy – for which no one, not even the Australian government which implemented it, seems able to provide a coherent defence – is a bad sign.

Factions and frontiers are beginning to form within the Government and the Conservative Party more broadly on this. Even within Cabinet, dividing lines are starting to emerge between figures like Hancock, who seem to favour more intervention from the Government, and others like Business Secretary Kwasi Kwarteng and  Digital, Culture, Media and Sport secretary Oliver Dowden who – so far at least – appear to be on the side of the free market and of the belief that the DMU should aid competition, not seek to restructure it from the ground up.

Only time will tell which side wins out in the end. The DMU could yet be a hero or a villain. We can only hope that the Government will keep the consumer front and centre in their minds when crafting their technology policy.

Originally published here.

Nueva Ley Federal de Cinematografía perjudicaría a los consumidores

Luca Bertoletti, responsable de Asuntos Gubernamentales de Consumer Choice Center (Centro de Elección del Consumidor), se refirió en entrevista a la iniciativa para crear nueva Ley Federal de Cinematografía y el Audiovisual.

Wohnung verkaufen: In Leipzig erzielen Immobilienprofis attraktive Preise

Leipzig ist seit dem ausgehenden 12. Jahrhundert als Messestadt und seit der frühen Neuzeit als Pressestandort etabliert. Auch durch eine in Auerbachs Keller spielende Szene aus Goethes “Faust” wurde die sächsische Hauptstadt zu einem deutschlandweit beliebten touristischen Ziel mit der laut einer Untersuchung des Instituts für Handelsforschung (IFH) bundesweit schönsten Innenstadt. Zudem besitzt Leipzig den architektonisch reizvollsten Hauptbahnhof Europas, ausgezeichnet durch die internationale Verbraucherschutz-Organisation Consumer Choice Center (CCC). Kein Wunder also, dass die Stadt mit einem breiten Immobilienangebot besonders an attraktiven Altbauwohnungen besticht. Um jedoch eine Wohnung in Leipzig rentabel und zu einem marktgerechten Preis zu verkaufen, sind die Einschätzung der Objektsituation und eine präzise Ermittlung des Marktwerts durch professionelle Immobilienexperten unerlässlich. Ein langjährig in der Analyse und Beurteilung der Marktverhältnisse in Leipzig erfahrenes Maklerbüro unterstützt Wohnungsbesitzer bei der rechtssicheren Vermarktung der betreffenden Wohnung.

Experten begleiten durch den komplexen Immobilienverkaufsprozess in Leipzig

In Leipzig sind Immobilien und vor allem die zahlreichen Altbauwohnungen stark gefragt. Der Weg zum erfolgreichen, risikofreien Verkauf einer Immobilie in Leipzig zu einem attraktiven Preis ist dementsprechend komplex. Hinzu kommt ein großer bürokratischer Aufwand für die Zusammenstellung der verkaufsrelevanten behördlichen Unterlagen. Zu diesen gehören der Energieausweis, Kosten- und Rechnungsaufstellungen, Grundrisse und Grundbuchauszüge.

Seitens des Anbieters herrscht auch oft Unklarheit, wie sich ein marktgerechter Verkaufspreis ermitteln lässt. Umso wichtiger sind für den unkomplizierten und schnellen Immobilienverkauf daher die professionelle Expertise und Unterstützung durch zertifizierte Makler mit umfassender Kenntnis der aktuellen Lage auf dem lokalen und regionalen Immobilienmarkt.

Das versierte und örtlich sehr gut vernetzte Team der Willuhn Immobilien e.K. hat langjährige Erfahrung in der Immobilienbewertung und -vermarktung in und um Leipzig. Die Experten ermitteln für Eigentümer, die ihre Wohnung verkaufen möchten, auf Basis konkreter Kennzahlen einen verlässlichen Bestands- und Verkehrswert.

Professionelles Wertgutachten als sichere Verkaufsgrundlage

Etwa 1000 Immobilien hat die Willuhn Immobilien e. K. während ihrer über 20-jährigen Tätigkeit in der Immobilienbranche im Raum Leipzig bisher erfolgreich vermittelt. Mit hoher Fachkompetenz und einem umfassenden Service erzielt das familiengeführte Unternehmen beim Wohnungsverkauf attraktive Preise für seine Klienten.

Wohnungseigentümer, die ihre Immobilie weitervermitteln möchten, können sich über das kostenfreie Wertanfrage-Tool auf der Website eine erste Werteinschätzung einholen.

Nach der Prüfung der Objektdaten – anzugeben sind das Baujahr, die Quadratmeterzahl der Wohnfläche, der Zustand und die Ausstattung der Wohnung sowie Modernisierungsmaßnahmen – setzt sich das Maklerteam zur Erstellung eines Wertgutachtens für die Eigentumswohnung mit dem Verkäufer persönlich für ein unverbindliches Beratungsgespräch in Verbindung. Darin werden gemeinsam alle wichtigen Aspekte rund um den Verkauf besprochen.

Wohnung verkaufen in Leipzig

Nach der professionellen und detaillierten Bewertung der Wohnung vor Ort entwickelt Willuhn Immobilien eine auf die festgestellten Fakten und örtlichen Gegebenheiten in Leipzig und dem Umland abgestimmte, zielführende Verkaufsstrategie. Sie berücksichtigt alle Chancen und Risiken der Vermarktung.

Das qualifizierte Maklerteam erstellt zunächst auf Grundlage der amtlichen Daten ein aussagekräftiges Exposé mit hochwertigem Bild- und Videomaterial für die optimale Darstellung der Wohnung mit ihren Alleinstellungsmerkmalen. Zudem sorgen die Immobilienexperten für die größtmögliche Reichweite der Präsentation des Objekts auf Immobilienportalen sowie in wichtigen Print- und Online-Medien.

Wurden über die strategischen Vermarktungskampagnen oder die Suchkunden-Datenbank Kaufinteressenten gefunden, übernimmt Willuhn Immobilien zur Entlastung des Wohnungsbesitzers nach der Veröffentlichung des Exposés die Organisation und Abwicklung der Besichtigungen. Über deren Verlauf wird der Verkäufer immer informiert.

Das Maklerbüro kümmert sich um die Bonitätsprüfung möglicher Käufer und den notariellen Vertragsabschluss. Zudem koordinieren die Immobilienprofis alle weiteren Formalitäten des Wohnungsverkaufs bis zur finalen Schlüsselübergabe. Auch nach dem Abschluss des Vermarktungsprozesses steht das versierte Team seinen Kunden bei Fragen zur Verfügung.

Originally published here.

Las cuotas de contenido en México: va contra los consumidores

La decisión del senador Monreal de impulsar las cuotas de contenido en el Senado el lunes va en contra de los consumidores. Hay muchos ejemplos de por qué las cuotas de contenido no funcionan. Tomemos como ejemplo la Unión Europea: desde que el bloque europeo puso en marcha la ley de cuotas de contenido, de todos los estados miembros de la UE, Lituania obtiene el mayor acceso con el 52% de los títulos. Con sólo un 11%, Portugal obtiene la peor experiencia para los abonados.

La idea de que las cuotas de contenido impulsarán automáticamente la producción cinematográfica local es utópica: es igual de probable que los servicios de streaming reduzcan el total de títulos disponibles para ajustarse a la cuota sin necesidad de gastar fondos adicionales. Dijo Luca Bertoletti, responsable de asuntos gubernamentales del Consumer Choice Center.

Nos hemos comprometido con casi un millón de consumidores mexicanos y pedimos a los responsables políticos que nos escuchen. Las cuotas de contenido sólo harán más fuerte el mercado ilegal y pondrán un precedente peligroso para el éxito del Tratado de Libre Comercio, especialmente el USMCA y el acuerdo de libre comercio con la Unión Europea. ¿es este el legado que quiere dejar este senado? – concluyó Bertoletti.

Originally published here.

Like Greta Thunberg, the WHO values virtue-signaling over policy outcomes

Teenage climate protester Greta Thunberg seems to have grown bored of skipping school to hold up placards about the death of the planet. Last week, she found a new pet cause: “vaccine equity.” Addressing “governments, vaccine developers, and the world,” she joined forces with the World Health Organization to blast “rich countries” for offering their populations too many vaccine doses.

You might not think that the WHO and an 18-year-old Swedish eco-truant would have a great deal in common, but Thunberg and the WHO do share one passion: virtue-signaling. Both have a strong track record of issuing diktats to sovereign governments around the world and telling elected politicians what to do.

In Thunberg’s case, that led to the rise of the hard-left Extinction Rebellion group and Rep. Alexandria Ocasio-Cortez’s Green New Deal, which has just been revived. In the case of the WHO, which is funded by nearly $5 billion over two years to safeguard our health, an unrelenting focus on virtue-signaling led to an appalling negligence of vital pandemic preparations, leading to the deaths of more than 3 million people from the coronavirus.

But the problems with the WHO began long before the first case of the coronavirus was detected in Wuhan, China, in December 2019. Most fundamentally, it has lost sight of its purpose. It has enlarged its operations far beyond the reason it was created. For decades, the WHO has been quietly expanding its responsibility to include much more than health emergencies. It now routinely wastes time and money by interfering in domestic politics through regulatory interventions designed to change the way people live their lives.

When it should have been focusing on communicable diseases, the WHO was instead spending its time and vast resources campaigning on lifestyle issues — and flagrantly undermining the sovereignty of national governments in the process. From tobacco taxes to alcohol laws, from sugar and salt taxes to vaping restrictions, the WHO seems to greatly enjoy lecturing us about everyday indulgences and making it harder for us to access products we want.

The default position of statist bureaucrats who run unaccountable international governing bodies such as the WHO is to deny people the right to manage their own health and lifestyle, calling for effective harm reduction products to be banned and instead insisting on authoritarian measures such as mandatory health warnings, prohibition legislation, advertising bans, and excise taxes.

Half the time, the arbitrary positions adopted by the WHO (“you drink too much,” “salt is bad for you”) are factually incorrect. Take e-cigarettes, for example. Last year, the WHO laid the groundwork for its new vaping policy strategy with a briefing on its website, along with a splash of publicity. The problem was that the briefing seemed to contain a plethora of basic scientific errors. It was panned by experts in the field, leading the WHO to edit it quietly without telling anyone.

Even putting apparent scientific inaccuracies to one side, where does the WHO derive the legitimacy to tell us how to live our lives? Perhaps more importantly, what gives it the right to instruct democratic governments on domestic politics? Unlike Thunberg, the WHO cannot be dismissed with a photo opportunity or two. It demands action, even when it has no right to do so.

When President Donald Trump moved to withdraw the United States from the WHO last year, there was a great deal of squealing and squawking from people who apparently believe that the WHO provides citizens and governments with an invaluable service. New Jersey Democrat Sen. Bob Mendez of the Foreign Relations Committee said at the time that distancing from the WHO “leaves Americans sick and America alone.”

Besides cozying up to the Chinese Communist Party, it is unclear what service the WHO provides to America. Its leadership on COVID-19 has been nonexistent; the tragic 3 million deaths are evidence of that. Its interventions against harm-reduction policies are actively damaging to public health outcomes. If it is to justify its funding, the WHO must dispense with the Greta-esque virtue-signaling and instead refocus on positive health outcomes, especially on communicable diseases, which is where international guidance is truly needed.

Originally published here.

Податок на інтернет гігантів платитимемо самі українці!

Замість того, щоб довести до пуття наболілі економічні та судову реформи, маємо новий податок.

Як відомо, 17 лютого Верховна Рада прийняла за основу законопроект про так званий податок «на Гугл», який зобов’яже «big tech» (інтернет-гігантів) сплачувати податок на додану вартість до українського бюджету. Необхідність даногозаконодавчого акту, як пояснюють парламентарі-ініціатори, полягає в тому, що несплата компаніями-нерезидентами ПДВ призводить до втрат державного бюджету та створює неконкурентне середовище для резидентів-платників.

Дякуючи пандемії та локдаунам, що стали її наслідком, світ більшою мірою перейшов онлайн. Останній рік став переломним моментом для цифрової економіки. Вона рятувала нас від самотності під час квітневого й  лютневого локдаунів, допомогала просувати власні бізнес-ідеї через рекламу в соцмережах та заохочувала створення нових додатків девелоперами. Йдеться про реальних споживачів. І саме їм — нам з вами — доведеться платити цей ПДВ.

Перелік послуг, які охоплює нове регулювання, є досить широким. Зокрема, до таких послуг, зокрема, але не виключно, належать:

а) постачання зображень або текстів, в тому числі фотографій, електронних книжок та журналів;
б) постачання аудіовізуальних творів, відео на замовлення, ігор, азартні ігри, включаючи постачання послуг з участі в таких іграх;
в) надання доступу до інформаційних, комерційних, освітніх та розважальних електронних ресурсів та інших подібних ресурсів;г) надання в користування хмарних технологій для розміщення даних;
ґ) постачання (передача прав на використання) програмного забезпечення та оновлень до нього, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання;
д) надання рекламних послуг в мережі інтернет, мобільних додатках та інших електронних ресурсах.

Податок на додану вартість, як відомо, є непрямим податком, який сплачується покупцем послуг, але саме адміністрування здійснюється продавцем. Таким чином, будь-які послуги, які ми зараз отримуємо через інтернет (Youtube, Netflix, Google, Apple, AliExpress) автоматично подорожчають на 20 відсотків. Аналогічне подорожчання відбудеться в сфері e-commerce, а зокрема розміщувати реклами в соціальних мережах та мобільних додатках стане дорожче. Разом із тим поширення ПДВ на інтернет-гігантів матиме прямий негативний вплив на малий бізнес в Україні, якому можливості інтернету дозволили комунікувати свою пропозицію більш ефективно.

Сама ставка ПДВ на електронні послуги та й загалом  є досить високою. В одній із найбільш економічно вільних країн світу Сінгапурі вона становить 7 відсотків, в Америці  до 10, в Канаді  6. Очевидно, що розширити спектр регулювання вже встановленої ставки ПДВ на електронні послуги для регулювання конкуренції є набагато легше, аніж зменшити ставку повністю. Конкуренція на всіх ринках процвітає там, де держава мінімально втручається в цюсферу.

Але наші парламентарі чомусь вирішили, що нам треба йти дорогою Росії, на яку вони посилаються в пояснювальній записці до законопроекту. «Із 1 січня 2017 року в Російській Федерації був введений податок, який зобов’язав нерезидентів сплачувати податок на додану вартість із продажу на території РФ електронних послуг: цифрового контенту, послуг зберігання та обробки інформації, реєстрації доменів і хостингу тощо, при цьому вони повинні стати на податковий облік. Серед технологічних гігантів у контролюючому органі РФ зареєструвалися Apple Distribution International, Google Commerce, Microsoft Ireland, Netflix International B.V., Wargaming Group, Bloomberg, Alibaba, Booking.com та інші. Загалом із моменту впровадження податку на податковий облік стало 1580 компаній. За офіційними даними до бюджету такими компаніями (B2C) було сплачено у тому ж 2017 році  9,4 млдр. руб., у 2018 – 12 млдр. руб., у І кварталі 2019 – 12 млдр. руб. (70% суми припадає на найбільші IT компанії). Аналогічні податкові правила введені в Республіці Білорусь у 2018 році».

Рухаємося на захід до кращого та вільного майбутнього, так? А загалом, цифри про те, скільки надходжень до державного бюджету допоміг отримати новий ПДВ не можуть бути ключовим аргументом у випадку України. Як ми добре знаємо, всі надходження до бюджету проходять мільйон корупційних схема ранішеше, ніж якась мінімальна частина з них впаде на нас у вигляді послуг, соціальних гарантій тощо. Саме така доля чекає й на новий ПДВ. Нам треба зосередитися на тому, щоб лишити більше грошей на руках у звичайних громадян і дати їм можливість витрачати так, як вони вважають за потрібне.

Певно, одним з найпроблемніших аспектів даного законопроекту є бюрократія. Компаніям-нерезидентам доведеться мати справу з нашою славнозвісною податковою й наділення її новими владними повноваженнями викликає занепокоєння. Відповідно до законопроекту, при проведенні перевірки спрощеної податкової декларації, поданої особою нерезидентом, ДПС може витребувати в особи нерезидента та третіх осіб інформацію й документи, які підтверджують факт постачання на митній території України електронних послуг фізичним особам, вартість поставлених послуг та терміни їх оплати.

Загалом, головне, що нам всім варто зрозуміти стосовно розширення регулювання ПДВ, це те, що платити за податкову новацію доведеться нам з вами, а для малих девелоперів та бізнесу це підсилить тягар ведення діяльності в Україні. Що з цими грошима робитиме держава – невідомо. Але замість того, щоб довести до пуття наболілі економічні та судову реформи, маємо новий податок. Податок на сервіси, які комусь дозволяють заробити, а комусь — відпочити від негативних новин про ковід за серіалом.

Originally published here.

Centro de Elección del Consumidor, en contra de cuotas de contenido nacional

Luca Bertoletti, responsable de asuntos gubernamentales de Consumer Choice Center (Centro de Elección del Consumidor), afirma que la nueva Ley Federal de Cinematografía y el Audiovisual propuesta por el senador Ricardo Monreal, que impone una cuota de contenidos nacionales en todas las plataformas digitales que operan en México, perjudicará directamente a los consumidores.

“La decisión de impulsar las cuotas de contenido va en contra de los consumidores. Hay muchos ejemplos de por qué las cuotas de contenido no funcionan, un ejemplo es la Unión Europea y Netflix o Amazon Prime: desde que el bloque europeo puso en marcha la ley de cuotas de contenido, de todos los estados miembros de la UE, Lituania obtiene el mayor acceso con 52 por ciento de los títulos. Con sólo un 11 por ciento, Portugal obtiene la peor experiencia para los abonados”, relató.

Agregó que la idea de que las cuotas de contenido impulsarán automáticamente la producción cinematográfica nacional en México es utópica. “Es igual de probable que los servicios de streaming reduzcan el total de títulos disponibles para ajustarse a la cuota sin necesidad de gastar fondos adicionales”, señaló.

Originally published here.

Pentingnya Perlindungan Hak Kekayaan Intelektual dan Pertumbuhan Ekonomi

Pertumbuhan ekonomi merupakan hal yang sangat penting bagi kesejahteraan suatu negara. Melalui pertumbuhan ekonomi, taraf hidup masyarakat di suatu negara akan meningkat, akan lebih banyak lapangan pekerjaan yang dibuka, sarana kesehatan yang berdiri, dan institusi-institusi pendidikan yang dibangun di negara tersebut.

Tanpa adanya pertumbuhan ekonomi, niscaya kesejahteraan tidak akan dapat dicapai. Bila suatu negara tidak mendapatkan pertumbuhan ekonomi, atau bahkan mengalami pertumbuhan ekonomi yang negatif, niscaya taraf hidup masyarakat yang tinggal di negara tersebut akan menurun. Lapangan pekerjaan akan semakin sedikit, yang tentunya akan meningkatkan angka pengangguran.

Belum lagi, tanpa adanya pertumbuhan ekonomi, institusi-institusi pendidikan yang sangat penting untuk mencerdaskan kehidupan masyarakat tentu akan semakin sulit beroperasi. Sarana-sarana kesehatan juga akan semakin sedikit dibangun, yang tentunya sangat krusial untuk membangun masyarakat yang sehat.

Ada beberapa faktor yang dapat mempengaruhi pertumbuhan ekonomi suatu negara. Beberapa diantaranya adalah adanya institusi politk yang stabil, adanya infrastruktur yang memadai, populasi yang semakin meningkat, dan juga adanya kerangka hukum yang melindungi aktivitas ekonomi dan mendorong pertumbuhan (Intelligent Economist, 2020).

Salah satu ciri adanya kerangka hukum yang melindungi aktivitas ekonomi tentu adalah harus adanya perlindungan terhadap hak kepemilikan. Adanya perlindungan hak kepemilikan yang dimiliki oleh individu atau lembaga oleh negara adalah prakondisi dari adanya aktivitas ekonomi yang bebas.

Tanpa adanya perlindungan terhadap hak kepemilikan, tentu setiap pihak dapat dengan mudah mencuri dan mengambil paksa properti atau barang-barang yang dimiliki oleh orang lain. Bila hal tersebut dapat mudah dilakukan, tentu tidak akan ada kegiatan jual-beli, dan para pelaku usaha juga tidak akan bersedia untuk berinovasi dan berinvestasi untuk membangun badan usaha di negara tersebut.

Perlindungan terhadap hak kepemilikan ini bukan saja hanya mencakup kepemilikan terhadap aset-aset tangible, seperti uang, alat transportasi, rumah, bangunan. Perlindungan ini juga harus mencakup hak kekayaan intelektual yang kita miliki dari hasil karya inovatif yang kita buat.

Tanpa adanya perlindungan terhadap hak kekayaan intelektual, maka setiap orang dapat mencuri hasil karya orang lain dengan mudah, dan orang yang membuat karya tersebut tidak bisa lagi menikmati manfaat finansial dari karya yang ia buat. Bila demikian, maka tentu insentif seseorang untuk melakukan inovasi akan semakin berkurang, karena siapapun bisa mengambil dan mencuri karya yang ia buat tanpa izin dari pihak yang membuat karya tersebut.

Riset dan penelitian terhadap hubungan antara perlindungan hak kekayaan intelektual dan pertumbuhan ekonomi merupakan topik yang dibahas dalam beberapa literatur. David M. Gould dan William C. Gruben, dalam jurnalnya yang berjudul “The Role of Intellectual Property Rights in Economic Growth” menulis bahwa ada hubungan yang signifikan antara perlindungan hak kekayaan intelektual dengan pertumbuhan ekonomi di suatu negara (Gould & Gruben, 1996).

Perlindungan hak kekayaan intelektual akan mendorong insentif bagi seseorang untuk semakin berinovasi, yang tentunya akan meningkatkan pertumbuhan. Hal ini lebih signifikan lagi terlihat di negara-negara yang menerapkan sistem ekonomi yang bebas dan terbuka (Gould & Gruben, 1996).

Hasil yang sama juga ditemukan oleh Sunil Kanwar dan Robert Everson dalam jurnalnya yang berjudul “Does Intellectual Property Protection Spur Technological Change?” Kanwar dan Everson dalam penelitiannya di 32 negara di tahun 1981 — 1990 menulis bahwa perlindungan terhadap hak kekayaan intelektual memiliki dampak yang signifikan terhadap meningkatnya investasi dalam bidang research and development (R&D), yang tentunya akan memicu inovasi dan kemajuan teknologi di sebuah negara (Kanwar & Everson, 2003).

Hubungan antara perlindungan atas Hak Kekayaan Intelektual (HAKI) dan pertumbuhan ekonomi juga merupakan hal yang diafirmasi oleh lembaga penelitian di Indonesia. Lembaga think tank yang berbasis di Jakarta, Center for Indonesian Policy Studies (CIPS), pada bulan April lalu, menggelar konferensi pers yang menyatakan bahwa perlindungan hak cipta, yang merupakan bagian dari hak kekayaan intelektual yang harus dilindungi oleh negara, dapat mendorong pertumbuhan ekonomi (Republika.co.id, 27/4/2020).

Hal ini dikarenakan pemilik hak cipta akan memiliki hak ekonomi yang dapat memungkinkan mereka mendapatkan manfaat finansial dari karya yang mereka buat. Hal ini tentu akan semakin mendorong kreativitas dan inovasi. Hal ini tentu akan semakin penting dengan semakin majunya industri digital, dan Indonesia sudah memasuki era ekonomi digital. (Republika.co.id, 27/4/2020).

Sebagai penutup, perlindungan terhadap hak kekayaan intelektual dan pertumbuhan ekonomi merupakan dua hal yang sangat berhubungan. Adanya perlindungan terhadap hak kekayaan intelektual memungkinkan setiap orang untuk mampu mendapatkan manfaat dari karya yang mereka buat, dan mencegah karya tersebut dimanfaatkan atau digunakan tanpa seizin dari pembuatnya.

Dengan demikian, insentif bagi seseorang untuk berinovasi dan membuat karya kreatif, yang akan semakin memajukan industri di suatu negara. Semakin majunya industri di suatu negara tentu juga akan semakin membuka lapangan pekerjaan yang lebih besar, yang akan semakin mengurangi pengangguran, meningkatkan kesejahteraan dan standar hidup masyarakat.

Originally published here.

Digital data security poses several challenges

On a Monday, there is a data leak affecting half a billion Facebook accounts. By Tuesday, a bot has scraped 500 million LinkedIn accounts. Then Wednesday, Stanford University announces a hack that exposed thousands of Social Security numbers and financial details. And Thursday, the world’s largest aviation IT company announces 90% of passenger data might have been accessed in a cyberattack. And so on. The cycle is endless.

The sheer number of reports of data leaks, hacks and scams on affected accounts has now grown so gargantuan that consumers and users are left numb. It might as well be the soaring national debt total —the higher the number, the less we care.

But breaches of private data matter. And consumers should be rightly ticked off.

Because for every company screw-up, hacker exploit and insecure government database, there are thousands of firms and organizations doing it right, keeping users’ data secure, encrypted and away from prying eyes.

And although such states as California, Virginia and Vermont have passed privacy and data laws, many of these provisions too closely resemble the European Union’s troubled General Data Protection Regulation (GDPR) in making it more difficult for legitimate businesses to secure data, not less.

When large data breaches occur, consumers who have been legitimately harmed should have their claims heard in court.

But the current regulations across the U.S., including in tech-centric California, place too much of a burden on those who follow the law and do right by their customers. There’s also a risk of creating a patchwork of different rules in different jurisdictions. To avoid this, a national framework on data and consumer privacy will need to take shape.

While we should always be vigilant about potentials for leaks and hacks, a chief concern of a smart and common-sense data privacy bill should be in championing innovation.

For every new health data company, logistics firm or consumer wearable, proper data collection and retention are a core value. The more that rules are uniform, clear and do not create barriers to entry, the more innovation we will see when it comes to data protection.

We should incentivize firms to adopt interoperability and open data standards to ensure data is portable and easy for users to access. Major social media networks now allow this prevision, and it has been the standard for website data for several years.

If that becomes the standard, consumers will be able to choose the brands and services that best cater to their needs and interests, rather than just companies left standing in the wake of overregulation.

At the same time, if we are to have a national privacy bill, we should enshrine the principle of technology neutrality, where government avoids decreeing winners and losers. That means that regulating or endorsing various formats of data, algorithms or technology should be determined by firms and consumers, not government agencies without the knowledge necessary to make good decisions. The EU’s recent attempt to designate the “common phone charger” as the micro-USB connection, at a time when USB-C connections are becoming the industry standard, is an easy example.

This also extends to innovation practices such as targeted advertising, geotargeting or personalization, which are key to the consumer experience.

Added to that, we should be wary of all attempts to outlaw encryption for both commercial and personal use.

In recent weeks, FBI Director Christopher Wray has once again called on Congress to ban the use of encryption, an overreach that would put billions of dollars’ worth of data at risk overnight and leave us vulnerable to foreign hackers.

He is joined in these efforts by Sens. Lindsey Graham, R-S.C.; Tom Cotton, R-Ark.; and Marsha Blackburn, R-Tenn., who introduced a bill that would forever ban this important cryptographic invention, warning it is used by “terrorists and other bad actors to conceal illicit behavior.”

The reason encryption remains a powerful tool in the arsenal of companies and agencies that handle our data and communications is because it works. We must defend it at any cost.

While there is plenty to be concerned about when it comes to online breaches and hacks, consumers should be able to benefit from an innovative marketplace of products and services, unencumbered by regulations that all too often restrict progress.

This balance is possible and necessary, both if we want to have a more secure online experience and if we want to continue to have the best technology at our disposal to improve our lives.

Originally published here.

Scroll to top