Де зв’язок між ковідом і неможливістю купити мішки для сміття?
Восьмого січня, під кінець різдвяних свят, в Україні почався другий локдаун. Постановою Кабінету Міністрів від 9-го грудня 2020-го року було встановлено перелік обмежувальних заходів на період локдауну, серед яких, наприклад, заборона діяльності кафе, барів, та ресторанів та різного роду закладів культури та спорту.
Однак, найбільш контроверсійною стала заборона купівлі-продажу товарів, які не були визначені як такі що є першої необхідності. Тобто під час локдауну українські споживачі не можуть купити товари, які не відносяться до продуктів харчування, лікарських засобів, виробів медичного призначення, засобів гігієни, засобів зв’язку, ветеринарних препаратів, кормів.
Для мене знайомство з новими правилами локдауну почалось дуже несподіано в місцевому АТБ, коли я побачила такі товари, як колготи, сміттєві пакети та освіжувачі повітря заклеяними стрічкою. Звичайно, український уряд не є інноватором, адже схожі заборони існували або досі існують по всій Європі. Але, як завжди, ми взяли те, що роблять розвинуті країни і спаплюжили це.
Крім закладів харчування і культури, які і так зазнали багато збитків через карантинні заходи, в програші так само опинився вибір споживачів. Сама по собі ситуація з неможливістю купити ті самі мішки для сміття є просто абсурдною, адже саме продукти харчування є зазвичай причиною довгих черг, а не колготи чи книжки. Тобто, локдаун б’є по вибору меншості споживачів, які прийдуть до супермаркету, щоб купити товари, які не речами першої необхідності. Чи є це справедливо? Hi. І, напевно більше до теми, чи сприятиме це якось покращенню ситуації з ковідом? Ні.
Власне, в корені таких заборон лежить дуже помилкове бачення світу з точки зору економіки: що держава у формі регулятора може визначити об”єктивну цінність окремих товарів і послуг і власне, виходячи з цього, визначити, що може продаватись/вироблятись, а що ні. Таке сприйняття лежало в основі економіки СРСР, де вироблялось тільки те, що органи центральної влади вважали необхідним і доцільним для споживачів. Так, наприклад, класичний приклад, який я чула від американців, які побували в Радянському Союзі в свій час – це можливість купити тільки один тип морозива, що мало чим відрізняється від заборони продажу щіточок для взуття в 2021-ому році.
Якщо коротко, то цінність – суб’єктивна, а тому те, все, що для одного споживача є необхідним, не може бути визнане таким, що ним не є. Навіть в час ковіду держава не має права визначати, що має місце бути на поличках супермаркетів, а що ні.
Ми не можемо собі дозволити цей другий локдаун просто ніяк, але що гірше в цьому випадку в нас був час підготувати лікарні і забезпечити виконання правил соціального дистанціювання, що було би дешевше і резонніше.
Локдаун в Україні є економічно невиправиданим, а тому абсолютно недоцільним. Як раніше було підраховано міністерством економіки, в місяць підтримка підприємців в галузях, по яких б’є локдаун обійдеться нашій державі в близько 20 млрд грн. Як для економіки, яка розвивається, це дуже велика сума, яка рано чи пізно транслюється в великі податки для середньостатичних українців та малого бізнесу. Таким чином, погіршуючи стан речей ще більше і зменшуючи економічну свободу якої і так дуже мало.
Originally published here.
